Над Дніпровою сагою линуть думи за тобою. Твої очі волошкові, твої далі барвінкові. Хліб без тебе зачерствіє, слово батьківське завяне. Україно, Україно, сторона моя кохана.
Пшениченька в полі грає, світять води, як Дунаї. Хлюпотять озера й ріки. Дорога моя навіки. Як зірниця запалаєш крізь моря і океани, Україно, Україно, сторона моя кохана.
Виростай, моя висока, червоній, немов калина. Мов кохана кароока, рідна нене Україно! Журавлі у небі линуть, тай вертають додомоньку, Україна, Україна – Дніпровая сторононька.
|